|
Мы публикуем оригинальное мнение
украинского эксперта на события, происходящие в украино-российских отношениях.
Не разделяя мнения автора, редакция ресурса "Новости Украин, события в мире",
тем не менее, считает нужным представить на общественное обсуждение данную
публикацию.
Василий Лаптийчук: «В Генштабе РФ уже есть карты объектов МО Украины,
которые подлежат уничтожению»
Когда я обратился к специалисту по украинско-российским
отношениям Василию Лаптийчуку с просьбой прокомментировать российско-грузинский
конфликт, то сразу услышал такое: «На месте Президента я бы готовил армию к
военному конфликту с Россией».
Чому тема ворожнечі України й Росії закриває дипломатичні напрацювання? Хто в
цьому винен?
Тема ворожнечі між Росією й Україною поки що – вічна. Вона триватиме аж до
створення таких умов, за яких агресор, посягнувши на Україну, неминуче зазнає
поразки.
У російському Генштабі вже є детальні карти всіх військових об’єктів в Україні,
котрі підлягають знищенню в перші ж години конфлікту, є плани окупації регіонів
та блокування й знищення українських військових частин. Є можливість перекрити
наш ефір і заповнити його російським мовленням. Власне, на наших очах
відгодовуються штатні й позаштатні зрадники з числа громадян України. У Кремлі
вже готові зразки відповідних заяв про «захист російських громадян» для Заходу.
І що робити?
Україні слід звернутися до ядерних гарантів нашої безпеки за Будапештським
меморандумом. Зрештою, чому б США не запропонувати дислокувати на нашій
території кілька своїх баз? Це б остудило гарячих кремлівських чекістів.
Припускаю, що тільки від інформації, що в Чорне море вирушило зо два
американські авіаносці, російські мародери в Грузії запанікували б і втратили
боєздатність, а Кремль відразу ж пішов би на поступки.
На Європу, значить, нам сподіватись нічого?
На німців я б не розраховував. Вони за останні сто років щонайменше двічі ділили
Україну з Росією. Не виключено, що вони й досі не можуть пробачити українцям
їхньої вирішальної ролі (на боці СРСР) у розгромі під час Другої світової.
Південні європейці за газ продадуть не тільки Україну, а й щось для них ближче.
Слід було б пошукати союзників у Північній і Центральній Європі, в тому числі
членів НАТО, і підписати з ними договори про взаємну воєнну допомогу в разі
загрози територіальної цілісності одного з суб’єктів договору.
У США й на Півночі Європи ще залишилися чоловіки. Зрештою, бажаючим захистити
Україну слід просто приєднатися до Будапештського меморандуму, котрий не
передбачає ні процедури застосування, ні якихось обмежень у виборі засобів та
сил. Аби вони тільки хотіли… Проте я на бюргерів і буржуа не розраховував би, а
готував Збройні Сили України до воєнного конфлікту з РФ за схемою «один на
один».
А що робити з Чорноморським флотом?
Чорноморський флот РФ в Україні слід фізично й технічно ізолювати й зробити їхнє
перебування настільки некомфортним, щоб вони просилися з України ще до 2017
року. Блокада інженерними засобами орендованих бухт у Севастополі унеможливить
поширення метастазів на Севастополь. А проведення міжнародного аукціону на
оренду севастопольських бухт з 2017 року, акціонування цих об’єктів і роздача
цих акцій севастопольцям зробить мешканців міста союзниками у справі якомога
швидшого виведення екологічно небезпечного й неприбуткового ЧФ РФ з території
міста.
У разі успішного проведення заходу, севастопольці будуть найзаможнішими
городянами України.
Говорити на таку тему, і обійти питання НАТО...
Нині досить сприятлива ситуація для проведення референдуму щодо вступу України в
НАТО. І, з уваги на реальну воєнну загрозу ззовні - з боку РФ, запитання слід
сформулювати приблизно так: «Що Ви бажаєте: 1) віддати три четвертини власного
прибутку на створення армії, здатної протистояти потенційному агресорові; 2)
погодитись на захист України з боку світової спільноти під егідою
Північноатлантичного Альянсу».
А перед цим на засіданні РНБО прийняти ухвалу про воєнну загрозу Україні з боку
РФ. Приводів для цього тільки один ЧФ РФ зараз даватиме скільки завгодно.
Достатньо окупації ними українських гідрографічних об’єктів та участі суден ЧФ у
загарбницьких війнах.
Якщо ми не встигнемо вступити в НАТО й будемо споглядати на активність
російських «дипломатів» на нашій землі, РФ нічого не завадить надати 90%
населення Криму російське громадянство. Навіть за великі гроші. І повторити
Південну Осетію. Згодом надати російське громадянство громадянам іншого
українського регіону…
Гадаєте, у нас може повторитись осетинський сценарій?
Україні слід унеможливити осетинський сценарій у себе: ввести кримінальну
відповідальність за подвійне громадянство (в тому числі – для іноземних
громадян, котрі беруть участь у його наданні), передбачити автоматичне
позбавлення власників чужоземних паспортів українського громадянства й
позакривати ті іноземні дипломатичні представництва, котрі порушують Конституцію
України, яка однозначно забороняє подвійне громадянство.
І слід мати на увазі: Росія ніколи не виконує міжнародних договорів, якщо їй це
невигідно. А вигідно їй, як правило, те, що порушує права інших. Підписуючи
договір, вона не збирається його виконувати, вона готує плацдарм для тиску на
партнера, пов’язаного з виконанням пунктів цієї угоди іншою стороною.
Не існує договору, який би міг стримати РФ в реалізації її національних
інтересів. Тож не слід боятися виходу РФ з якогось «великого» договору. Вона й
так вийде з нього за день до воєнного нападу. Просто треба бути готовим
захистити від агресора власну територію. Будь-які договори з РФ можуть ввести
потенційну жертву лише в оману.
Виходить, стільки років дії українсько-російського «Великого» договору тільки
присипляли нашу пильність?
І так і ні. Спершу це, дійсно, було спробою двох держав цивілізовано облаштувати
міждержавні взаємини. Хоча ті, хто сьогодні в РФ при владі, вже тоді гостро
критикували команду Єльцина за те, що вона, по суті, як їм здавалося, визнала
українську правосуб’єктність у міжнародних відносинах і започаткувала
«небезпечний прецедент» створення з України незалежної самодостатньої держави.
Найголовніше в шовіністів зуділо визнання кордонів. Бо Кремль там, де йому це
дозволяють, або підминає під себе ту чи іншу державу з дефіцитом оборони, або,
принаймні, як моральну компенсацію й урок для інших, розчленовує незговірливих і
тримає їх ніби як на повідку.
Якби сьогодні Україна демаркувала весь кордон і забезпечила його надійний
захист, усі україноненависники з часів Орди й аж до сучасників її нащадків у РФ
попереверталися б у землі, а команда Путіна мала б певні іміджеві проблеми з
захмелілим від відчуття безпокарності й грузинської крові російським населенням.
На встановлення кордонів з Україною РФ ніколи не погодиться або погодиться,
забравши частину української території. Тож Києву необхідно невідкладно у
відповідності з принципами й нормами міжнародного права делімітувати й
демаркувати кордон з РФ на суші та на воді. Що раніше, то краще. Й забезпечити
його охорону.
Хто проти НАТО, нехай платить за створення армії, здатної протистояти російській
армаді.
Виктор
СЛЕЗКО
|
